З дерева, у степу з глини, соломи І каменю
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю icon

З дерева, у степу з глини, соломи І каменю



НазваниеЗ дерева, у степу з глини, соломи І каменю
Дата конвертации25.10.2012
Размер95.89 Kb.
ТипДокументы
источник

Для кожного з нас Батьківщина починається з рідного краю, рідної хати. Саме з батьківською домівкою пов'язані найтепліші спогади і почуття кожної людини, до неї лине вона і в щасливі, і в гіркі часи свого життя. Українська хата - це символ тепла, затишку, добра і надії, захисту і допомоги. Дім споконвіку передавався у спадок і був символом роду.

У багатих лісом регіонах України будівлі віддавна зводили з дерева, у степу - з глини, соломи і каменю. Були хати хоч і невеличкими, але теплими, чепурними, з вікнами до сонця.

Світлиця в українській хаті - це найчистіша, найтепліша та найсвітліша кімната. В сучасних оселях її називають вітальнею.

^ Наша світлиця - це узагальнений стилізований образ української хати - чистої, просторої, з усіма її невід’ємними атрибутами, предметами та символами.   Рушники, глечики, праски, гребені, килимки та інше хатнє начиння – автентичні реальні речі домашнього вжитку, що десятиліттями слугували людям, а нині випромінюють чисту та душевну енергію, освячену часом. Всі численні старожитності, зібрані учнями та вчителями нашої школи переважно по селянських хатах Носівщини.   Тут, у світлиці органічно поєднується ностальгічна минувшина із нашим сьогоденням: люстра – і та нагадує старий каганець.            

Внутрішнє планування хати було практично однаковим для всієї території України. ^ На покуті – так називали кут між східним та південним вікнами - під образами стояв стіл із лавами уздовж стін та ослоном. На нашому столі відтворено пасхальний натюрморт, який складається із великодніх писанок, вербових гілочок, святої води, свічки.

Червоний кут також оздоблювали полицею, яка називалася божником. На ній стояли домашні ікони - образи, прикрашені квітами і зіллям, прибрані вишиваними рушниками, з лампадкою. На найпочесніше у хаті місце  під образами ставили дідух – необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків, а 6-го січня на Святвечір з почестями вносили до хати та ставили на тому місці, де садять найдорожчих гостей. Він був символом затишку і тепла, уособлював добробут і достаток у оселі. Дідух також символізує родоначальника сім\'ї - діда, та усіх предків, які колись жили. Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року. Обмолоченими зернятами навесні засівали ниву, щоб урожай щедрим був. А солому від дідуха спалювали вранці на Новий рік у саду. Люди вірили,  що  дим від дідуха  дуже корисний. Він забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу та шкідників, захищає і членів родини, тому всі від малого до великого стрибали через вогнище, щоб бути здоровими і не хворіти.

До традиційних меблів української родини належали скрині - дерев’яні та плетені, в яких зберігали та перевозили хатнє майно, рушники, білизну та інший крам.
^ Долівка в хатах була переважно земляна, мазана глиною, або ж дерев'яна. Її встеляли ряднами, домотканими килимами, посипали пахучими травами, аби пахло в хаті свіжістю, віяло затишком.

^ Серцем нашої світлиці є стилізована піч, що з діда-прадіда була центром української хати. Вона нагадує колишні красуні-печі з червоними півниками й квітами на коминах, з пучками м’яти, звіробою, іншого запашного зілля, із жаристими дровами… Мерехтить вогонь, поруч - рогачі, горщики та глечики - все, що має бути під рукою у справжньої господині. Культ печі здавна існував на Україні. Старі люди говорили: "Піч - наче мати рідна". Давні українці обожнювали піч як захисток життєдайного вогню ще шість тисяч років тому. В печі варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на печі спали і лікували застуди. Крім того, піч була символом рідного вогнища та неперервності роду, символом батьківщини та рідної хати, босоногого світлого дитинства. Піч складається з комина – це широкий перед, що виходить на хату, через який виводився дим, припічка – короткої прибудови спереду топки, підпіччя або підприпічка – низу печі, челюстей – навісу над припічком, череня – місця, куди ставили варити їжу.

У нашого народу багато звичаїв, прикмет та обрядів пов’язано з піччю. Ці речі - кочерга, коцюба, хлібна лопата, знамениті рогачі не тільки мали пряме господарче призначення, а й відвертали зло, очищали, несли добро в оселю.

Існував звичай - під час сватання дівчина колупала піч. Вона виконувала символічний акт: під її нігті потрапляла не просто глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім жениха. В деяких регіонах був подібний звичай: наречена при переході в оселю молодого брала з собою жарини з печі. Піч - це глибокий поетичний символ багатьох народних обрядів. Саме в печі випікали весільний коровай, з нею пов'язані обряди "женити комина". А ще, згадаймо, як на теплу піч, застелену кожухом, клали новонароджене маля. Піч люб’язно називали піччю-голубонькою. А ще її використовували як сушарню. В ній сушили яблука, груші, горіхи, абрикоси. В піч заборонялось плювати, лаятись (говорили "Сказав би, та піч у хаті"). Це був оберіг від різної нечисті - лучину, жаринки, попіл використовували при гаданнях, лікуванні різних хвороб.

Піч часто білилась, прикрашалась декоративними розписами. Наша піч розписана яскравими квітами у петриківському стилі.

Отже, пам’ятаймо про те, що піч є віковічним символом українського народу. Їй навіть споруджено пам'ятник у Рівненській області.

Між піччю і причільною стіною зазвичай споруджували піл - дерев'яний поміст для спання, у нас (на жаль) він відсутній. Над полом робили дерев’яні жердки для розвішування одягу. Коли в хаті були немовлята, над полом також підвішували колиску для дитини (у нас її встановлено на лаву).

Ліворуч від печі на стіні розміщено мисник – так називали місце для зберігання посуду. В хазяйновитих і охайних господарів на миснику завжди було багато не тільки корисного, а й красивого посуду декоративного призначення. Зберігають на миснику і освячену воду, і стрітенську свічку, і пучок сушеного обрядового зілля.

Глиняний посуд зазвичай вибирали, стукаючи горщик об горщик і прислухались до дзвону. Багаторічну службу господині обіцяв горщик, який дзвенів. Глиняний посуд має цілющі властивості, бо глина – природний очищувач. У нас зібрано багато керамічного посуду господарчого та декоративного призначення: це глечики, кухлі, кружки, тарілі та миски, чавунці та горщики різноманітні за технікою виконання та об’ємом.

У нашій світлиці зберігається і цікава колекція вишиваних та тканих рушників носівських майстринь-вишивальниць. Рушники з глибокої давнини служили символом духовної краси і моральних чеснот  кожної людини  і  супроводжували наших предків від народження до смерті. Цей давній національний оберіг відігравав велику роль у житті українського народу і використовувався в різних родинних церемоніях і обрядах:   рушниками  прикрашали  ікони, виставлені   на  покуті;   з рушниками     зустрічали почесних гостей; на знак згоди на шлюб   дівчина   подавала сватам рушник; при народженні немовля також загортали у рушник. Орнаменти вишивок за мотивами поділяються на три групи і відображають елементи символіки стародавніх вірувань та культів. Геометричні орнаменти символізували уявлення наших предків про будову світу. В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, а вишивки із зображеннями тварин позначають три яруси «дерева життя».

^ В центрі світлиці на виставкових столах ви можете бачити найрізноманітніші предмети, що використовувалися нашими предками у повсякденному житті. Ось ночви - довгаста посу­дина, яка здавна виготовлялась із де­рева, а пізніше - з металу, і використовувалася для купання, прання білизни, розчинення тіста, подрібнення, насічення певних продуктів харчування.

Для прання білизни біля водоймищ використовували прач - дерев’яний гладенький валок, що за формою нагадує велику лапу. Ним вибивали бруд із білизни. Прач досить важкий, тому прання було значним фізичним навантаженням для жінки.

Самовар – далекий предок сучасного електричного чайника. Він слугував вугільним пристроєм для кип’ятіння води. Зазвичай виготовлявся з міді або латуні, був різної ємності. Корпус самовару мав циліндричну форму і поєднується з невеличкою піччю для деревного вугілля. Дим виходив через трубу. Часто, якщо не було тяги, щоб швидко розпалити самовар використовували старий чобіт. Його одягали на трубу і, качаючи, роздмухували жар. Окріп наливали зі спеціального краника. Самовар був поширеним по всій території України ХІХ ст.

Дерев’яні гребінки та гребені використовувались у побуті для розчісування куделі з льону, конопель, вовни. Вони виготовлялись із суцільного шматка деревини і мали різну кількість та щільність зубів. На них насаджувалася пряжа при ручному прядінні.

^ Всім відомо, що праска - елемент побутової техніки для вирівнювання складок і заминів на одязі. В давній Україні і навіть до середини ХХ ст. прасування здійснювалося в оригінальний спосіб. Білизна намотувалася на качалку, після чого кілька разів ретельно прокочувалася «рублем» - довгою дерев'яною плашкою з ребрами на нижній поверхні й рукояттю на кінці. Рубель з характерним стукотом перекочував качалку, його ребра при цьому розминали волокна тканини.

В середині минулого століття можна було зустріти так звані «вугільні» або «духові» праски. Вони були схожі на невеличкі печі: всередину корпусу закладалося розпечене березове вугілля. Для кращої тяги з боків робили отвори. Щоб знову розпалити вугілля, що охололо, в отвори дули, або розмахували праскою з боку в бік. Оскільки вугільні праски були важкими, прасування перетворювалася на силову вправу. Пізніше замість вугілля всередину праски почали вкладати розпечену чавунну болванку. Такі праски чаділи в будинках аж до середини минулого ХХ століття.

Оцю річ ми можемо назвати прадідом сучасного міксера. Це маслобійка -найпростіший пристрій для збивання масла. Виготовлена вона з деревини липи. Посередині маслобійки через отвір проходить довгий держак із дубовим подіркованим кружком - колотівкою. Зазвичай масло збивали з вершків та сметани. Така річ була предметом хатнього вжитку поліської родини у ХІХ ст.

Ось такий ліхтар слугував пристроєм для освітлення. Він замінював свічку. У хаті його підвішували до сволока, ставили на кут припічка, стола чи скрині. Тримаючи за ручку, ним можна було присвічувати і в хліві біля худоби.

У нас також експонується декілька різних за розміром дерев’яних калганок, які найчастіше призначалися для розтирання часнику з салом, щоб засмачити юшку чи борщ.

З металевих виробів ми віднайшли:

  • серп – ручне знаряддя праці для косіння трави і зернових культур;

  • кравецькі ножиці;

  • ножиці для стрижки овець;

  • стару підкову, тощо.

А це колодки для пошиву взуття, яким займався на селі майстер-чоботар, швець. Шите взуття характеризувалося особливою міцністю і зручністю. На Україні у народному побуті серед видів шитого взуття виділяються передусім чоботи та черевики. Чоботи для селян завжди були мірилом достатку, предметом престижу. Їх готували у посаг донькам, на весіллі часто зять дарував чоботи тещі. Міщани й заможні селяни мали по дві пари чобіт - святкові й на будень.

В нашому музеї зберігаються також найпростіші засоби для виробництва тканин. Це механічна прялка нескладної конструкції. Та дерев’яні знаряддя – веретена, куделі, човник, гребені для розчісування волокна, які використовувалися на різних етапах процесу створення тканини в домашніх умовах. Слід зазначити, що прядіння було заключним етапом підготовки волокна до ткацтва. Це був відповідальний технологічний процес, оскільки саме щільність скручування ниток, рівномірність їх товщини зумовлюють структуру майбутньої тканини – тонке полотно використовувалось для пошиву рушників та сорочок, а грубе - для ряден, торб і мішків.

В нашій світлиці також представлено традиційне українське народне вбрання. Зберігаючи ознаки різних епох, костюм є джерелом вивчення історії та різновидом декоративно-ужиткового мистецтва.

Єдиним видом натільного жіночого і чоловічого народного одягу на Україні в кінці XIX - на початку XX ст. завжди була полотняна сорочка. Сорочка, вишита матір’ю, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук та щиру любов, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами. Кожна дівчина також мусила собі на придане приготувати до шістнадцяти сорочок: як святкових так і на повсякдень. Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Молодий приносив у дім з рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода. В чоловічих сорочках зазвичай вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ.

Безпосередньо на сорочку українці надягали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину фігури і виразно впливав на загальний силует. Цей тип одягу переважно був без рукавів, рідше з рукавами. Для поліського одягу типовим був приталений силует плечового одягу - безрукавки-керсетки. Спідниці шилися у три-чотири пілки як із саморобних тканин так і з фабричних матеріалів. На нашому силуеті представлено сорочку тунікоподібного крою із плечовими вставками. Вона виконана з тонкого білого полотна та оздоблена вишивкою рослинного орнаменту у червоно-чорних кольорах. В ансамбль входить керсетка-безрукавка та чотирьохпільна спідниця, пошиті з фабричної тканини – парчі, яка побутувала на Чернігівщині. Костюм доповнюється намистом та святковим фартухом з тонкого білого полотна. Поруч ми можемо бачити буденні керсетки, що найчастіше шили з атласу, парчі, ситцю.

У нашому жіночому гардеробі є також юпка - нагрудний одяг з рукавами, відомий у різних регіонах України. Найчастіше виконувався з фабричних тканин (китайки, бежу, сірого демікотону, сукна) і повторював форму та крій безрукавок.

В холодну пору жінки покривали голови кашеміровими хустинами темних тонів. Святкові хустини були переважно барвисті.

Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних квітів.

Головними уборами чоловіків були хутряні шапки конусоподібної заокругленої форми, влітку - брилі. Чоловічу хутряну шапку зазвичай робили з чорного чи сивого смушку, тобто обробленої шкури молодого баранця.

Завершуючи нашу зустріч з неповторним та самобутнім світом наших пращурів, хочу наголосити, що кожній людині дуже важливо знати свою минувшину, адже від цього ми стаємо духовно багатшими, більш впевненими. Національної неповторності кожному народові надає саме традиційно-побутова культура, що створювалась протягом тисячоліть і освячувалась віками. І тому наше головне завдання полягає в тому, щоб неоціненні багатства, створені народом, не зникли, збереглися, передавалися у спадок майбутнім поколінням.








Похожие:

З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconТема урока: Строение древесины
Цели: Изучить главные разрезы ствола дерева; строение дре­весины на поперечном разрезе ствола дерева; экономное использование материалов....
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconСклеивание и зачистка изделий из дерева
Цель: научить учащихся приемам склеивания и окончательной обработки (зачистке) изделий из дерева
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconИнструкция по применению Подготовка дерева
Склеивание поверхностей, например: hpl/cpl на высокоскоростных прессах, склеивание каркасных и сборочных элементов, склеивание изделий...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconИнструкция по применению Подготовка дерева
Каширование декоративными пленками, пвх-пленками,hpl-пластик и обработанными праймером po-пленками, дерева, деревянных панелей и...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconМетодика «Малюнок дерева»
Методика спрямована на виявлення особистісних особливостей дитини. Малюнок дерева традиційно розглядається у проективній психодіагностиці...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconИнструкция по проведению теста "три дерева"
После этого психолог просит ребенка нарисовать на стандартном листе бумаги формата А4, который располагается горизонтально, “любые...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconСказка про Капельку. Автор: Благодыр Светислав
Убегай отсюда, я подскажу тебе путь. По совету новой знакомой Капелька покатилась к корням дерева. Сосуды дерева перенесли путешественницу...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconСценарий внеклассного мероприятия «Кто написал дядю Степу?»
Ведущий: Ребята, вы все наверняка знаете «Песенку друзей», которую сочинил композитор М. Старокадомский на стихи известного поэта...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconMeritin клей d3 W91
Клей d3 наилучшим образом подходит для склеивания углов окон. Применяется для склеивания материалов из дерева, щитов и бруса из мягких...
З дерева, у степу з глини, соломи І каменю iconПоложение об областной выставке конкурсе «Художественная обработка дерева»
Настоящее положение определяет цель и задачи областной выставки-конкурса «Художественная обработка дерева» (роспись и резьба по дереву)...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©lib2.podelise.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы