№1 : анатомічна будова слухового icon

№1 : анатомічна будова слухового



Название№1 : анатомічна будова слухового
страница1/6
Дата конвертации13.12.2012
Размер0.91 Mb.
ТипДокументы
источник
  1   2   3   4   5   6
1. /ОСМ, лекц_х.doc№1 : анатомічна будова слухового

Тема № 1 : АНАТОМІЧНА БУДОВА СЛУХОВОГО

АНАЛІЗАТОРА.


План лекції.


  1. Загальна будова слухового аналізатора.

  2. Периферійний відділ слухового аналізатора:

1) зовнішнє вухо,

2) середнє вухо,

3) внутрішнє вухо.

  1. Будова провідникового відділу слухового аналізатора.

  2. Будова центрального відділу слухового аналізатора.


1. Загальна будова слухового аналізатора.


Орган слуху відноситься до числа рецепторних апаратів, за допомогою яких здійснюється зв'язок і урівноваження організму тварин і людини із зовнішнім середовищем. Ці апарати носять назву аналізаторів.

Кожний аналізатор являє собою єдину цілісну функціональну систему і складається з трьох частин:

  • периферійної, або рецепторної, що складається з рецепторів, які сприймають певний вид подразнень і перетворюють енергію зовнішнього подразника в енергію нервового імпульсу;

  • провідникової, яка складається з нервових волокон і клітин проміжних нервових центрів у спинному мозку і стовбуровій частині головного мозку. Функцією цього відділу є проведення нервового імпульсу від рецептора до кіркового відділу аналізатора.

  • центральної, або кіркової, яка є вищим відділом аналізатору. Тут здійснюється синтез подразників, що приходять з периферійного відділу аналізатора. Саме тут, в корі головного мозку, здійснюється синтез подразників, що поступають від різних рецепторів.

Досить складний за будовою і функцією слуховий аналізатор людини походить від дуже просто влаштованих утворень у нижчих тварин. Ці утворення, які мають різну форму, описані під назвою «слухових ямок» у кільчастих хробаків, «слухових пухирців» у головоногих молюсків і ракоподібних та ін.. Із безхребетних тварин тільки комахи наділені так званими тимпанальними органами, які мають вигляд особливих перетинок на їх кінцівках.

У хребетних тварин слуховий апарат розташований у перетинчастому лабіринті, якій є одночасно і органом рівноваги. Ускладнення будови слухового апарату у хребетних тварин проходить не тільки по лінії диференціації різних відділів лабіринту, але і по лінії додаткових частин, які слугують для передачі звукових коливань. Ці додаткові частини обмежуються у вигляді середнього вуха, а у вищих хребетних – і зовнішнього вуха.

У людини зачаток слухового органу утворюється на четвертому тижні розвитку зародка у вигляді двох симетричних заглиблень ектодерми. Поступово вони стають шароподібними і перетворюються у слухові пухирці. В подальшому відбувається диференціація верхнього і нижнього відділів пухирців: з верхнього утворюються зачатки півколових каналів, а з нижнього – зачаток каналу завитки. Паралельно з розвитком внутрішнього вуха (лабіринту) відбувається розвиток зачатків середнього та зовнішнього вуха. Внутрішнє вухо утворюється з зовнішнього зародкового листка (ектодерми), середнє і зовнішнє - з першої зяберної щілини.


2.Периферичний відділ слухового аналізатора.

Периферичний відділ слухового аналізатора, або власно вухо, складається з трьох частин: зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.


Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу.


Вушна раковина.

Вушна раковина являє собою лійкоподібної форми хрящову пластинку, яка покрита шкірою і переходить у зовнішній слуховий прохід. Нижня частина вушної раковини не має хряща, але має добре розвинений шар жирової клітковини, який разом зі шкірою утворює мочку вуха, або вушну дольку. Попереду слухового проходу розташований виступ вушної раковини – козелок. Вільний край вушної раковини утворює завитку, яка починається над мочкою вуха у вигляді хвоста завитки, що доверху поступово потовщується. Шкіра вушної раковини покрита волосками і містить жирові та потові залози. Крім того до вушної раковини кріпляться м’язи, що починаються на кістках черепу: передній, верхній та задній вушні м’язи.

Лійкоподібна форма зовнішнього вуха забезпечує властивість направленості – покращення сприйняття звуку, що поступає з певного напрямку. У багатьох тварин вушна раковина рухома і може бути орієнтована у бік джерела звуку без повороту голови.


Зовнішній слуховий прохід .

Зовнішній слуховий прохід складається з хрящової (зовнішньої) і кісткової (внутрішньої) частин.

Довжина зовнішнього слухового проходу близько 2.5 – 3.5см.У місці переходу хрящової частини в кісткову слуховий прохід утворює звуження та загин. Для випрямлення слухового проходу під час огляду вушну раковину відтягують назад і догори у дорослих та назад і донизу в маленьких дітей. Шкіра, що вкриває хрящову частину зовнішнього слухового проходу, має волоски і містить жирові залози та залози, що виділяють сірку.

Передня стінка зовнішнього слухового проходу межує з суглобовою сумкою скронево-нижньощелепного суглобу. Таке сусідство зумовлює болючість під час жування та смоктання при запаленнях слухового проходу (зовнішніх отитах). Задня стінка межує з соскоподібним відростком. В глибині цієї стінки проходить низхідна частина лицьового нерву. Верхня стінка слухового проходу межує з середньою черепною ямкою.

Зовнішній слуховий прохід захищає барабану перетинку та інші структури середнього вуха від несприятливих впливів зовнішнього середовища. Зокрема, в слуховому проході поблизу барабанної перетинки підтримується постійний рівень температури та вологості, що забезпечує стабільність пружних властивостей барабанної перетинки та характеристик її коливань.

У зовнішньому слуховому проході за допомогою мініатюрного мікрофона можна реєструвати так звану ото акустичну емісію : це слабкі звукові коливання, походження яких пов’язують з активністю структур внутрішнього вуха. Це явище використовують з метою діагностики слухової функції.


Барабанна перетинка.

Барабанна перетинка розташована на межі зовнішнього та середнього вуха і являє собою тонку пружну пластинку. Вона має кругло-овальну форму і розміри 10х8.5 мм та товщину 0.1мм. Розташована вона під кутом до слухового проходу і втягнута у бік середнього вуха.

Розміри барабанної перетинки з віком майже не змінюються: у новонародженої дитини вона має майже такі ж розміри як і у дорослої людини.

Більша частина барабанної перетинки вставлена, як годинникове скло, у кістковий жолоб в глибині слухового проходу, і називається натягненою на відміну від меншої, передньо-верхньої частини, яка називається розслабленою або шрапнелевою перетинкою.

Натягнена частина складається з трьох шарів:

1) зовнішнього, поверненого до слухового проходу, який складається з епідермісу;

2) середнього, що складається з циркулярних та радиарних фіброзних волокон;

3) внутрішнього, утвореного слизовою оболонкою.

Циркулярні та радиарні волокна переплітаються між собою, що надає барабанній перетинці особливу міцність і напруженість. При поступовому підвищенні повітряного тиску вона може витримувати до двох атмосфер. В шрапнелевій перетинці фіброзний шар відсутній.

Загальний вигляд барабанної перетинки має велике діагностичне

значення. По-перше тому, що вона доступна для зовнішнього огляду; по-друге, вона часто відображає патологічні процеси, що відбуваються в середньому та внутрішньому вусі.

У нормі під час огляду (отоскопії) барабанна перетинка має перлинно-сірий колір. На цьому тлі виділяються наступні пізнавальні пункти: у передньо-верхній частині перетинки просвічується короткий відросток молоточка, зверху вниз – ручка молоточка, що прикріпляється до центру барабанної перетинки – пупця. До низу від пупця відходить блискучий світловий рефлекс, що має форму вузького трикутника. Він утворюється внаслідок відображення світлового променю від увігненої поверхні барабанної перетинки.

Для позначення змін, що відбуваються на барабанній перетинці, її двома перпендикулярними лініями умовно поділяють на чотири сектори, або квадранти.


Середнє вухо являє собою систему порожнин в товщі скроневої кістки і

складається з барабанної порожнини, Євстахієвої труби і

соскоподібного відростку.


Барабанна порожнина.

Барабанна порожнина є центральною частиною цієї системи і являє собою вузький простір об’ємом 1см³. Вона має 6 стінок:

- зовнішню – якою є барабанна перетинка,

- внутрішню, що відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха. В цій стінці є два вікна: овальне і кругле. В овальне вікно вставлена підніжна

пластинка стремінця за допомогою кільцевої зв’язки, а кругле вікно затягнено вторинною барабанною перетинкою.

  • верхня стінка, або дах барабанної порожнини, відділяє її від порожнини черепу;

  • нижня стінка межує з великою кровоносною судиною – цибулиною яремної вени;

  • в задній стінці є отвір, що з’єднує барабанну порожнину з печерою соскоподібного відростку.

В товщі внутрішньої і задньої стінок проходить канал лицьового нерву. Верхня і нижня стінки часто бувають дуже тонкими і тоді слизова оболонка прилягає безпосередньо до мозкової оболонки, або цибулини яремної вени.

Таке анатомічне розташування барабанної порожнини робить небезпечними запальні процеси, що розвиваються у внутрішньому вусі, в плані можливого переходу інфекції на згадані органи, або поранення їх під час операцій на вусі.

У барабанній порожнині містяться слухові кісточки: молоточок, ковадло і стремінце. Молоточок має головку, ручку і два відростки: короткий і довгий. Коваделко складається з тіла, короткого і довгого відростків. Ручка молоточка зрощена з фіброзним шаром барабанної перетинки, а нижній її кінець утворює в центрі перетинки виступ – пупець. Головка молоточка з’єднується з тілом ковадла, а воно своїм довгим відростком – з головкою стремінця.

Слухові кісточки, таким чином , створюють рухомий ланцюг, один кінець якого починається в центрі барабанної перетинки, а другий - основа стремінця – вставляється в овальне вікно.

В барабанній порожнині є два м’язи: м’яз, що натягує барабанну перетинку і стремінце вий м’яз, скорочення якого обмежує рухи стремінця.

Євстахіїва (слухова) труба

Євстахіїва труба являє собою канал довжиною 3.5см, що з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою. Барабанний виток Євстахієвої труби розташований в передній стінці барабанної порожнини (кісткова частина), а носоглотковий – в боковій стінці носоглотки (хрящова частина). Стінки труби покриті війчастим епітелієм, рух ворсинок направлений у бік носоглотки. Стінки хрящової частини Євстахієвої труби стулені, але в момент ковтання (завдяки скороченню глоткових м’язів) вони розходяться, пропускаючи повітря з носоглотки в барабанну порожнину.

Соскоподібний відросток

Соскоподібний відросток являє собою кісткове утворення, схоже за формою на сосок, звідки і походить його назва. Це відросток скроневої кістки, розташований позаду вушної раковини. Він складається з комірок, що сполучаються між собою через вузькі щілини. Форма, число і розміри комірок індивідуальні, але найбільша з них – печера, є постійною. Печера сполучається з барабанною порожниною через отвір в її задній стінці. Печера і комірки відділяються від порожнини черепу кістковою пластинкою, іноді дуже тоненькою.

Усі порожнини середнього вуха заповнені повітрям, а стінки їх покриті слизовою оболонкою, яка є продовженням слизової оболонки носоглотки. Обмін повітря в середньому вусі відбувається через Євстахієву трубу під час ковтання.


Внутрішнє вухо.

Внутрішнє вухо, або вушний лабіринт, являє собою систему кан

алів в товщі скроневої кістки. Ця система складається з присінку, півколових каналів і завитки.

Розрізняють кістковий і перетинчастий лабіринти. Перетинчастий лабірінт знаходиться всередині кісткового, повністю поівторюючи його форму. Тобто, кістковий лабіринт слугує «футляром» для перетинчастого. Перетинчастий лабіринт заповнений рідиною – ендолімфою, а простір між перетинчастим і кістковим – перілімфою.

Присінок є центральною частиною лабіринту і складається з двох перетинчастих мішечків: переднього (круглого) і заднього (овального). Передній мішечок сполучається з завиткою, а задній – з півколовими каналами.

Півколових каналів три: верхній, задній і зовнішній. Вони розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Один з кінців кожного каналу гладенький, а другий має потовщення – ампулу.

Присінок і півколові канали утворюють вестибулярний апарат (від лат. vestibulum – присінок) і є периферійним відділом просторового аналізатору, або органу рівноваги.

В присінку і півколових каналах є групи рецепторних клітин, що утворюють кінцевий рецепторний апарат вестибулярного нерву. В мішечках присінку таким рецептором є отолітовий апарат, що містить кристали – отоліти. В півколових каналах рецептор складається з специфічних волосових нервових клітин.

Прямолінійні рухи викликають зсув отолітів в мішечках присінку, а обертальні (кутові) рухи супроводжуються переміщенням ендолімфи в півколових каналах, що викликає подразнення волосових клітин.

У відповідь на них виникають рефлекторні реакції, які сприяють збереженню рівноваги. Одною з таких реакцій є лабіринт ний ністагм, тобто ритмічні рухи очних яблук, що складаються з двох компонентів – швидкого відведення і повільного повернення очних яблук до попереднього стану. Напрям ністагму може бути різним: знизу вгору або згори вниз (вертикальний), зліва направо або з права наліво (горизонтальний) і визначається по його швидкому компоненту. В нормі ністагм можна викликати у здорової людини після обертання на центрифузі або після вливання у вухо холодної води. Ністагм, що виникає самовільно, свідчить про патологічні процеси в лабіринті або мозкових структурах слухового аналізатору.

Завитка.

Завитка являє собою спіральний кістковий канал, який має 2.5 оберти (основний, середній і верхній поверхи). Канал завитки має довжину близько 22мм.

По всій довжині кістковий канал завитки розділений на два поверхи, які називаються cходами. Кордоном між ними служить спіральний кістковий гребінь та еластична перетинка, що відходить від нього – основна мембрана.

Вона складається з кількох тисяч поперечних волокон різної довжини, які натягнені між краєм спірального кісткового гребінця і протилежною стінкою завитки. Ці волокна досить пружні, але між собою пов’язані слабо. За формлю основна мембрана являє собою спіральну вигнуту стрічку, ширина якої поступово збільшується від основи завивки до її верхівки.

Верхній поверх завитки носить назву присінкових сходів (які ведуть у присінок), вони сполучаються з барабанною порожниною через овальне вікно. Нижній поверх – барабанні сходи, які сполучаються з барабанною порожниною через кругле вікно. Біля верхівки завивки обидві драбини з’єднуються через вузький отвір. Присінкова драбина розділена рейснеровою мембраною на два канали: власно присінкову драбину і перетинчастий канал завитки, або завитковий хід. Завитковий хід заповнений ендолімфою, а присінкова і барабанна драбини – перілімфою.

В завитковому ході розташований кортіїв (спіральний) орган. Його основною функціональною частиною є слухові клітини, що закінчуються чутливим волоссячком і тому називаються волосовими клітинами. Ці клітини розташовані в кілька рядів на основній мембрані і являють собою специфічний кінцевий апарат слухового аналізатору, або слуховий рецептор.

Волосових клітин близько 20 000. Над кортіївим органом на близькій відстані знаходиться покривна, або кортіїва, мембрана. Вона щільно підходить до слухових клітин, волоски яких проникають в тканину покривної мембрани.


2. Провідниковий відділ слухового аналізатору.

Периферійний відділ слухового аналізатору з’єднується з центральним відділом провідними нервовими шляхами, які складаються з чотирьох відрізків, або невронів.

До кортіївого органа підходять нервові волокна зі спірального нервового вузла, розташованого в основі спірального кісткового гребня завитки. Цей вузол складається з нервових клітин з двома відростками (біполярних клітин). Один з цих відростків йде до кортіївого органу, а другий – входить в склад слухового нерву.

Слуховий нерв складається з 30 000 нервових волокон, кожне з яких має жирову мієлінову оболонку. Таким чином, слуховий нерв нагадує будову телефонного кабелю, що складається з окремих ізольованих дротів.

Слуховий нерв виходить з внутрішнього вуха через внутрішній слуховий прохід і йде у порожнину черепу, в основу мозку. Звідси волокна слухового нерва ідуть у слухові ядра довгастого мозку, де закінчується І неврон.

ІІ неврон починається від слухових ядер до олив довгастого мозку. На цьому шляху частина волокон нерву іде прямо, а частина переходить на протилежний бік.

ІІІ неврон іде від олив довгастого мозку до підкіркових слухових центрів – заднього двогорбкового і внутрішнього колінчастого тіла. Звідси починається останній, ІV неврон, який закінчується в кірковому відділі слухового аналізатору.


3. Центральний відділ слухового аналізатору.


Центральний кінець слухового аналізатору розташований в корі верхнього відділу скроневої долі кожної півкулі головного мозку (слуховій ділянці кори). Особливе значення у сприйнятті звукових подразнень мають поперечні скроневі звивини, або звивини Геля. Завдяки перехресту нервових волокон, який відбувається у довгастому мозку, кірковий центр слуху однієї півкулі пов'язаний з обома кортіївими органами. І, навпаки, кожний кортіїв орган пов'язаний з обома кірковими слуховими центрами (двобічне представництво в корі головного мозку).


Тема № 2 :

ФІЗІОЛОГІЯ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРУ.


План лекції:

  1. Акустична природа звуку та його властивості.

  2. Функції слухового аналізатору: проведення і сприйняття звуків.

  3. Чутливість органа слуху.

  4. Адаптація та втома органа слуху. Маскування звуку.Бінауральний слух.

  5. Етапи розвитку слухової функції людини.


1. Акустична природа звуку та його властивості.

Адекватним подразником для органу слуху є звук. Звук – це коливання молекул пружного середовища (ґрунту, води, повітря), що поширюються у різних напрямах. Швидкість поширення звукових коливань у повітрі – 335 м\с, у воді – 1450 м\с. Як і кожний коливальний рух, звук має амплітуду – розмах коливань, період – час, за який здійснюється повний коливальний рух, і частоту – число повних коливань за одну секунду.

Джерелом звуку може бути будь-яке тіло, що коливається. В силу пружності середовища, коливання передаються на сусідні ділянки, що викликає ущільнення і розрідження середовища – звукові хвилі.

За характером коливань звуки діляться на тони і шуми.

Тони виникають за умов, коли коливання відбуваються ритмічно. Тобто, через однакові проміжки часу повторюються однакові фази звукової хвилі. Це гармонійні коливання, які відбуваються по закону синусоїди . Прикладом чистого тону може бути звук камертону.

Шуми являють собою хаотичні коливання, не повязані певною числовою залежністю.

Властивості звуку.


Сила звуку залежить від амплітуди коливань. Чим більше амплітуда коливань, тим сильніше звук. Сила звуку визначається величиною звукового тиску на одиницю площі, що вимірюється в паскалях. На практиці силу звука вимірюють у відносних одиницях: логарифм відношення даної сили звука до умовної нульової, величина якого вимірюється в белах. Децибел (дБ) – одиниця в десять разів менша.

Висота звуку залежить від частоти звукових коливань і вимірюється числом повних коливань за секунду –герцами (Гц). Звуки з малим числом коливань (до 200-300Гц) називаються низькими, з великим числом коливань (більше 2000Гц) – високими. В діапазоні середніх частот людина може розрізняти звукові сигнали, що відрізняються один від одного усього на

1-1.5 Гц.

Дослідження сприймання звукових сигналів людини виявило феномен абсолютного слуху – здатності до абсолютного упізнавання частоти, що позначена яким-небудь знаком (наприклад, нотне позначення), при відсутності звука для порівняння. Наявність абсолютного слуху свідчить про музикальну обдарованість.

Тембр звуку - це його індивідуальна властивість, завдяки якій ми можемо розрізняти однакові по силі і висоті, але різні за походженням звуки.

Наприклад, якщо взяти з однаковою гучністю ноту до першої октави на скрипці, роялі та трубі, ми можемо визначити джерело походження цих звуків за допомогою слуху. Це можливо тому, що вони хоча й мають однакову частоту та силу, але розрізняються за своїм забарвленням, відтінками, тобто за тембром.

В природі чисті тони майже не зустрічаються. Кожний звук можна розкласти на складники – гармоніки, подібно тому як білий колір можна розкласти за спектром на сім кольорів веселки. Нйнижчу з гармонік приймають за основний тон, висота якого залежить від основної частоти коливань джерела звуку (струни, голосових зв’язок), а інші складники називають обертонами, число коливань яких відноситься до частоти основного тону як 2:1, 3:1, 4:1 і т. д. Від кількості та сили обертонів залежить тембр звуку, а це, в свою чергу, залежить від розмірів та форми резонаторів, які беруть участь в утворенні даного звуку.


Гучність звуку.

На відміну від попередніх фізичних характеристик, гучністю звука визначають інтенсивність слухового відчуття.

Гучність збільшується зі збільшенням сили звуку і зменшується з її зниженням . Але оскільки гучність є відчуттям, вона, як і будь-яке відчуття, пов’язана з особливостями сприймання людиною звуку, як подразника.

Особливості сприймання гучності звуку людиною пов’язано з тим, що:

  • гучність знижується і зростає значно слабше, ніж інтенсивність звуку;

  • чутливість нашого вуха до звуків різної висоти не однакова, тому звуки однакової інтенсивності, але різної висоти сприймаються нами з різною гучністю;

  • відчуття гучності залежить від стану слухового аналізатору та загального стану нервової системи.

Людина має здатність безпосередньо оцінювати гучність звуку. Прикладом практичного застосування вимірювання гучності є музичні визначення: піано-піанісимо, піанісимо, піано, меццо-піано, меццо-форте, форте, фортисимо, форте-фортисимо. Кожна наступна ступінь оцінюється приблизно в два рази гучніше, ніж попередня. Здатність людини оцінювати подвоєння гучності використовують для характеристики стану функції кіркового відділу слухового аналізатора.

Для кількісної оцінки гучності використовують поняття рівня гучності. За одиницю рівня гучності приймається фон: 1 фон відповідає гучності тону з частотою 1000 Гц при інтенсивності звуку 40 дБ над нормальним порогом слухового відчуття.

  1   2   3   4   5   6




Похожие:

№1 : анатомічна будова слухового iconУрок №2 Тема: Анатомічна будова і функції основних органів людини. Шкіра
Мета: Формувати уявлення про тіло людини як єдиний організм, в якому всі органи залежать один від одного; дати знання про властивості...
№1 : анатомічна будова слухового iconПерелічить рівні організації живої матерії, будова скелету ссавців, будова травної та дихальної систем ссавців

№1 : анатомічна будова слухового iconТема: Поняття про біологічні системи. Клітинна будова організму людини. Мета
Обладнання й матеріали: таблиця «Будова клітини» та її компоненти – зображення мембрани, цитоплазми, ендоплазматичної сітки, рибосоми,...
№1 : анатомічна будова слухового iconТема: Будова персонального комп’ютера

№1 : анатомічна будова слухового iconДокументи
1. /4. Унутраная будова л_ста.doc
№1 : анатомічна будова слухового iconКартка «Внутрішня будова crt-моніторів»
Люмінофор наноситься у вигляді наборів крапок трьох основних кольорів – червоного, зеленого і синього
№1 : анатомічна будова слухового iconГідравлічні пристрої будова рідинного поршневого насоса
Рідинний поршневий насос складається із циліндра 2, поршня 3 і двох клапанів: впускного 1 і випускного 4
№1 : анатомічна будова слухового iconДокументи
1. /2. Рост кораня. Унутраная будова кораня.doc
№1 : анатомічна будова слухового iconС детками играем – деток развиваем Групповые игры с детьми «Четыре стихии»
Цель: развивать внимание, связанное с координацией слухового и двигательного анализаторов
№1 : анатомічна будова слухового iconТема: Органы слуха. Гигиена и предупреждение заболеваний. Цель
Оборудование: таблицы с изображением строения слухового анализатора; фотографии различных форм ушных раковин
№1 : анатомічна будова слухового iconВарламова о. А. Психолого-педагогические основы развития слухового восприятия речи
...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©lib2.podelise.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы