С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи icon

С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи



НазваниеС. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи
страница1/2
Дата конвертации14.10.2012
Размер398.12 Kb.
ТипДокументы
источник
  1   2



Відділ освіти

Петриківської райдержадміністрації

Чаплинська середня загальноосвітня школа







Пошуково – дослідницька робота


Керівник

Вчитель початкових класів

Рогачова Ніна Михайлівна

с.Чаплинка


Учасники пошуково – дослідницької роботи


Якщо людина добре серце має,

Вона іде у світ добро творить.

В її очах любов і ласка сяє,

Така людина сонечком горить.


Експедиція «Ріднокрай»:

(Учні Чаплинської середньої загальноосвітньої школи)


  1. Байда Ростислав.

  2. Безбородова Оксана.

  3. Бербенчук Анастасія.

  4. Будзинська Вероніка.

  5. Василенко Марина.

  6. Гладуш Тетяна.

  7. Клисак Олександр.

  8. Колесова Антоніна.

  9. Мачоган Анастасія.

  10. Олефірова Анастасія.

  11. Павлюченко Альона.

  12. Педурець Станіслав.

  13. Пивоваренко Андрій.

  14. Рафаєлян Овік.

  15. Роздорожнюк Володимир.

  16. Сіряченко Вадим.

  17. Таран Ігор.

  18. Хейлик Віка.

  19. Хомутіннікова Олександра.

  20. Юрченко Анастасія.


З м і с т


Назва розділу Сторінка

1. Вступ. ……………………………………. 4

2. Річка – оберіг села. ………................... 5

3. Пам’ять століть. ………………......... 7

4. Тваринний світ річки Чаплинки. …. 11

5. Рослинний світ річки Чаплинки. …. 26

6. Природа і людина – одне ціле. ……... 36

7. Висновки. …………………………......... 38

8. Список використаної літератури...40

9. Додатки.

1. Вступ.


Рідний край!... З нього починається Україна.


Спогади про дитинство… Це і мамині лагідні руки, і татове мужнє плече, і тепла усмішки бабусі й дідуся. І, обов’язково, безтурботні сонячні дні, які ти з друзями проводив біля рідної річеньки. Зачаровувався її красою, насолоджувався її прохолодою. Вона відкрила тобі захоплюючий світ природи, навчила жити, мріяти, любити…

На Землі багато річок. У кожної своє ім’я, своя вдача. І велика річка, і малесенька наче промовляють до людей: «Любіть нас такими, якими ми є, не творіть над нами зло!».

Бездумна діяльність людини спричиняє знищення водних ресурсів Землі.

Забруднення річки – це на совісті кожної людини. Для захисту водойм потрібно об’єднати всіх. Кожен повинен сказати своє слово, зробити свій внесок. Природа чекає від нас не черствості і зла, а мудрості і доброти.

Учасники пошукової експедиції «Ріднокрай», до складу якої входять учні Чаплинської середньої загальноосвітньої школи, досліджували природне угруповання річки Чаплинки, вивчали стан її збереження. За підсумками своєї роботи ми прийшли до невтішних висновків:

Природа благає про порятунок!

Сьогодні ми переконані: кожен з нас зможе зберегти свій край, якщо з малих років буде любити свою батьківщину, берегти кожну квіточку, кожне деревце, кожну билинку у полі. Коли ми перестанемо кривдити братів наших менших. Коли усвідомимо, що всі ми залежимо від природи і будемо турбуватися про своє довкілля, щоб воно було чисте, гарне, зелене і таке ж казкове і дивовижне як у далекому дитинстві. Бо саме природа надихає людину на творчість, дарує радість, щастя і життя.


2. Річка – оберіг села.

Чаплинко! Красуне ласкава!

Тобі оці щирі рядки.

Хай сяє немеркнуча слава твоя

І в прийдешні віки!


Природа рідного краю – це велике і незбагненне диво. А скільки у ній непізнаного, нерозгаданого, величного і дивовижного! Лиш будь уважний, умій роздивитися і прислухатися, збагнути і здивуватися. Але ця чарівність і неповторність може незабаром зникнути. Зникнути через черствість людей, їх байдужість, бажання мати все і відразу, не задумуючись над наслідками своєї діяльності.

Чи замислювалися ви над тим, чому в народі поширене прислів’я: «Хліб – батько, вода – мати!», або, бажаючи всіляких гараздів, промовляють: «Будь здоровий, як вода!» ? Бо вода – колиска життя на землі, безцінний дар природи. Де немає води, там немає життя. Вона є в кожній живій істоті. Без води все гине.

Наші предки ніколи не забруднювали воду. Найближче до хати джерельце вважалося оберегом, а вода – наче тин, що відгороджує зло.

Отак і наша рідна річенька Чаплинка взяла нас під своє ніжне крило. Подарувала не лише назву нашому селу, але і стала його оберегом.

Ця невеличка, степова, колись повноводна річка починається біля Новопетрівки Магдалинівського району. Її довжина сягає 45 кілометрів. На берегах річки розташовані села: Магдалинівка, Оленівка, Шевченківка, Першотравенка, Чаплинка, Хутірське, Червонопартизанівське, Петриківка. Впадає вона в річку Оріль.

Назва річки походить від чаплі – болотної дикої перелітної птиці, яка водилась у цих місцях.

Живиться річка Чаплинка талими снігами та дощовими водами. Течія річки тиха. Навесні рівень води в ній значно піднімається, і вона затоплює окремі території. А влітку, особливо в посушливі дні, русло річки пересихає.

Чаплинка – це не тільки окраса рідного краю, але і душа врожаю. Це не тільки багатство рослинного світу, але й домівка для різних тварин. Живуть тут багато видів риб, бабки, жуки, качки, жаби, вужі, черепахи, чаплі, лебеді та інші.

Наша рідна річенько Чаплинко! Чарівна і неповторна!!!

Неможливо відвести погляду від твоєї тихої течії, від пишних верб, що купають свої віти у воді. Але серце заходиться болем, коли бачиш занедбані твої береги. Що ж сталося? Чому повноводна річечка міліє і міліє з кожним роком? Чому вона вже не просить, а благає про допомогу? Можливо, люди не турбувалися, не дбали про власну землю, як батько турбується про власну дитину… Сьогодні ти потребуєш кмітливих і дбайливих господарів. Чекаєш від нас чуйності і доброти розуму. 


3. Пам’ять століть.

Протовча

Протовча, Проточа, Проточі - давня річка, ліва притока Дніпра. Була системою проток, озер і боліт. Протовча була природною системою плавнів. Приблизна довжина основної протоки 65-70 км від Могилева до Сугаківки.

Річка була місцем перехованки, рибалки і полювання давніх народів, бродників і згодом запорожців. За річкою була названа ПротовчанськаHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0" паланка Запорозького Кошу.

З побудовою Дніпродзержинської ГЕС у 1964 році, щоб запобігти затопленню водами Дніпродзержинського водосховища низин річки Орель було вирішено перекрити її гирло і прорити канал у долині Протовчі, щоб води Орелі плинули самотоком до гирла Протовчі у Сугакіці, Кам\'янці і Нового Кодаку у Дніпропетровську. Вириття каналу, що зараз називається новим русло Орелі, призвело до обміління і поболочення колишніх проток Проточі.

За теорією геологів Протовча була древнім руслом Орелі, що змінила своє русло у навпростець до Дніпра.

Головною притокою (лівою) була річка Чаплинка.

У 1967 році в пониззі річки (Петриківський район) від села Могилів (18 км вище старого гирла Орелі) до смт Кіровське протягом 61 км споруджено штучне річище. Тепер Оріль впадає до Дніпра за 450 км від його гирла, що на 41 км нижче старого річища. На ділянці від села Радянського до села Могилева річка змінила свою течію. Заплавою Орелі проходить траса каналу Дніпро — Донбас, збудованого в 19701981 роках. Гідроспоруди змінили річище — тепер його довжина складає 370 км. У нижній течії (від смт Кіровське) судноплавна. У проймі річки розташоване озеро за назвою ГряковийHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD" Лиман.

В ХХ столітті два серйозних рукотворних чинники суттєво вплинули на гідрологічний режим Орелі. При будівництві Дніпродзержинської ГЕС природне гирло річки було перенесено від села Шульгівки на 49 км нижче. Відсічений відтинок старого русла перетворився в самостійну річку зі зворотною течією. В 1970—1981 роках по лівобережжю Орелі збудували канал «Дніпро—Донбас», який 22 рази перетнув русло, що призвело до значних змін площі басейну, перерозподілу поверхневого стоку, спричинило подекуди підйом поверхневих та підземних вод і підтоплення населених пунктів.

Оріль

( Річка Чаплинка – притока р. Орелі )

Оріль – ліва притока Дніпра. Одна з природних перлин не лише Петриківського району. В Дніпро Оріль впадає між Ворсклою і Самарою. Виток річки біля с. Єфремівки на Харківщині, гирло (з 1967 року) в передмісті Дніпропетровська. Довжина Орелі становить 384 км, площа басейну — 10820 кв. км. Своєю річкою її по праву вважають і харків’яни, і полтавчани, і дніпропетровці: на відcтані у 141 км русло співпадає з адміністративним кордоном між Харківською і Полтавською областями на правобережжі і Дніпропетровською - на лівобережжі.
Оріль живить 28 притоків довжиною понад 10 км. Вслухаймося в поетику їх назв: Чаплинка, Журавка, Заплавка, Бузівка, Орчик, Берестова… До речі, про походження назви самої Орелі. Одна з легенд свідчить: жили колись сусідами Змій і Запорожець. Не помирившись за межу, почали битись. Козак переміг і, запрягши Змія в плуг, проорав кордонну борозну, по якій і потекла річка Оріль. Деякі тлумачі шукають аналогію з тюркським словом «Ерель», що означає «і тут, і там», і характеризує звивистість річки. В Іпатіївському літописі визначено географічне розташування місця переможної битви князя Мстислава над половцями в 1152 році — «на Угле и на Самаре». Там же говориться про «место, нарицаемое Ерель, его же Русь зовет Угол». Під назвою Угла, Ariel, Арелъ ріка фігурує на старовинних картах iз XVI століття.

Будівництво каналу Дніпро-Донбас у 70-х роках XX ст. змінило її місце впадіння у р. Дніпро. До середини 80-х років XX ст. річка Оріль вважалася однією з найчистіших річок Європи.







4. Тваринний світ річки Чаплинки.


3.1 Ракоподібні.


Річковий рак вузько палий.

Річковий рак широкопалий.


Є два види річкових раків – широкопалий та вузькопалий (довгопалий). Перший із них занесений до Червоної книги України, оскільки вузькопалий рак, існуючи поряд із широкопалим, повністю його витісняє.

Існує думка, що нормальний спосіб пересування раків – задом наперед. Чому ж тоді очі та клешні раків спрямовані вперед? Річ у тім, що раки дійсно можуть задкувати, але тільки тоді, коли їм загрожує небезпека. Оскільки зустріч з людиною рідко дає ракові приємні відчуття, він почесно відступає, погрожуючи нападникові клешнями ( до речі, налякана людина також мимоволі задкує ). Звідси й пішла думка, нібито інакше як задом річковий рак рухатися не може.

Де раки зимують? Це запитання ( а особливо обіцянка дати на нього відповідь ) досить популярне, але мало хто знає, де ж вони насправді зимують. А все досить прозаїчно: раки зимують у норах, які самі виривають клешнями. У цих норах вони проводять і денний час улітку.

Відомий вислів «червоний як рак» може викликати подив. Адже рак має буро – зелений колір. Та варений рак дійсно червоніє внаслідок хімічних перетворень, які відбуваються з компонентами його панцира під дією високої температури. Механізм цього явища такий: покриви рака містять червоний пігмент астаксантин, який при взаємодії з білками панцира стає бурим. Під час нагрівання білки руйнуються, астаксантин звільнюється, і рак червоніє.

А ще рак є одним із знаків зодіаку і героєм багатьох народних казок.

3.2 Кісткові риби.


Щука.


Щука - найвідоміший хижак. Живе в річці серед водної рослинності. Вона може сягати досить великих розмірів – до 1,5м завдовжки. Її маса при цьому може дорівнювати 35кг. Забарвлення буває різне – сіро - бурого до сріблястого. Зуби розташовані так, що не заважають заковтувати жертву, але якщо вона намагається вирватись, міцно її утримують. Зуби на нижній щелепі постійно замінюються новими.

Напровесні, одразу після танення льоду, щука відкладає ікру. Через один – два тижні з неї виходять маленькі ( до 1см ) щученята. Спочатку вони полюють на дрібних безхребетних, а згодом – на мальків інших риб. За відсутності іншого корму не гребують і своїми молодшими братиками і сестричками. Дорослі щуки їдять усе, що можуть схопити: риб, жаб і навіть водоплавних птахів. Живуть вони 20, максимум – 40 років. Хоч це й немало, у літературі іноді повідомляється про щук – довгожителів, вік яких вимірюється ледве не сотнями років. Але такі історії, мабуть, є звичайними рибальськими байками.

Щука посіла гідне місце у фольклорі та літературі ( згадаймо хоча б казку про Ємелю або байки Глібова ).


Краснопірка.


Живе у водоймі з повільною течією, де багато водяної рослинності. Середня довжина – близько 35см, важить 0,5кг. Має жовтогарячі очі з червоною плямою і яскраво – червоні плавці. Живиться личинками комах, ікрою молюсків, водними рослинами. Тривалість життя – до 10 років, зрілості досягає на 4 – 5-му році життя.


Карась.


Золотий карась живе в заболочених, зарослих водоймах, особливо з мулистим дном. Найчастіше трапляються особини масою до 1кг, але іноді бувають карасі масою до 3кг і довжиною тіла до 50см. Всеїдна риба. Живиться рослинами, тваринами ( безхребетними ) та їх рештками. Живе до 10 років, зрілості досягає на 4-му році життя. Вони мають надзвичайну витривалість щодо негативних чинників середовища: виживають взимку, коли водойма промерзає аж до дна, і влітку, коли вона повністю висихає. При цьому риба може глибоко закопуватися в мул і там перечікувати несприятливі умови.

Срібний карась відрізняється від золотого сріблястими боками та черевцем ( у золотого ці частини тіла мають червонуватий або золотистий відтінок ), а також деякими другорядними ознаками. Живе він в умовах, подібних до умов життя звичайного карася, хіба що полюбляє дещо більші водойми та чистішу воду.

Цікавою особливістю карасів є незвичайне розмноження: існують популяції, які складаються майже виключно з самиць. Але тут має місце не звичайний партеногенез, характерний для безхребетних, а більш складне явище ( відоме як гіногенез ). При цьому відбувається ось що: відкладені ікринки активуються до розвитку за допомогою самців… інших видів риб! Справжнього запліднення не відбувається; з ікринок розвиваються самиці, як дві краплі води схожі на матір. Але бувають інші популяції, де самці є ( хоча їх трохи менше, ніж самиць ) і вони виконують роль, призначену природою, тобто нормально запліднюють ікру.


В’юн звичайний.


Невелика прісноводна риба. Середня довжина тіла – 15-18, максимум 30см. Тіло циліндричної форми з малопомітною лускою і слизькою шкірою. В’юни трохи нагадують вугрів, відрізняючись від них добре помітними плавцями. Живляться дрібними водними безхребетними. Тримаються вони переважно біля дна, ведуть малорухомий спосіб життя, можуть швидко закопуватися в мул. Живе близько 10 років.

В’юн полюбляє річки з повільною течією, ставки та озера з мулистим дном. Може жити у таких водоймах, де навіть карась не витримує. Щоб дихати у воді, де обмаль кисню, в’юн має додатковий орган дихання – ділянку кишечнику з великою кількістю кровоносних судин. Це дозволяє йому заковтувати бульбашки атмосферного повітрям і дихати при майже повній відсутності кисню у воді.

В’юна можна використовувати для передбачення погоди: він добре відчуває зниження атмосферного тиску і перед негодою підіймається на поверхню водойми.


Звичайний окунь.


Це невелика риба з зеленкуватою спинкою, червоними плавцями та оранжевими очима. Максимальна маса – 1кг при довжині тіла до 35см ( трапляються вдвічі або втричі менші особини ). Перший рік життя окунь живиться дрібними безхребетними ( зоопланктоном ), потім переходить до хижацтва. Проте його самого також залюбки їдять деякі хижі риби – щуки, соми та інші. Живе до 10 років.


3.3 Безхвості амфібії.

Кумка звичайна.


Це невеликі тварини ( 4 – 5см ), спина яких забарвлена в темно – зелений колір, а на череві виділяються яскраві оранжеві та жовті плями. Живуть вони в неглибоких водоймах з мулистим дном і повільною течією, живляться водними безхребетними. Зимують на суходолі в норах гризунів та інших природних схованках. Для захисту від ворогів слугує рідкий їдкий секрет залоз шкіри – фринолізин, тому кумки рідко стають здобиччю хижаків. Кумки в шлюбний період «співають»: їхнє «ук» або «унк» можна почути протягом весняного та літнього сезонів.

Здавна, в народі, вважалося: якщо вкинути в діжку з молоком кумку, молоко не скисне. Пояснювали це так: вона холодна і відіграє роль холодильника. Але чому ж тоді подібних властивостей не мають інші холоднокровні тварини? Тому пояснення слід шукати, мабуть, не у холоднокровності кумок. Річ у тім, що їхня шкіра виробляє спеціальні речовини, котрі захищають їх від мікроорганізмів (до речі, і від хижаків теж). Вони переходять у молоко, і молочнокислі бактерії в ньому не розвиваються. Саме за цю властивість у деяких селах кумку шанують і вважають «гарною жабою», на відміну від інших земноводних.


Озерна жаба.

Одна з найбільших. За розмірами може позмагатися з сірою ропухою, сягаючи завдовжки 17см. Самиці більші за самців. Забарвлення в озерної жаби маскувальне: зелене або коричневе, з чорними або темно – зеленими плямами. Завдяки цьому помітити жабу в середовищі її існування – серед прибережної та водяної рослинності – досить важко. Усе життя озерної жаби пов’язане з водою. Тут відбувається її розмноження, розвиваються пуголовки, у воді або поблизу неї мешкає і доросла тварина.

Озерна жаба - хижак. Живиться водяними безхребетними, полює на комах у заростях прибережної рослинності. Пуголовки їдять водорості, найпростіші, коловертки тощо.


Ставкова жаба.

Відома тим, що саме її задні кінцівки французи вживають у їжу і навіть вважають делікатесом ( її м’ясо на смак нагадує куряче ). Забарвлена тварина в яскраво – зелений колір, зі світлою смугою посередині. Вона менша за озерну, завдовжки не більше 10см. Мешкає у водоймах, переважно в лісових, рідше – у степових. Живиться різноманітними комахами, значну частину раціону становлять летючі комахи.

Окрім цих двох видів жаб поширений їх гібрид – їстівна жаба.


Часникова жаба.

Часникова жаба дістала свою назву за характерний запах, що нагадує запах часнику.

Забарвлення її – жовто-буре, або сіре, з бурими та чорними плямами, з червоними цятками. Довжина тіла – до 8см. Полює на безхребетних ( крім тих, що літають ). Особливо полюбляє мурах, жужелиць та павуків. Вона вміє дуже швидко зариватися в землю (за 2 – 3 хвилини) і в такому стані проводить цілий день, виходячи на полювання вночі. Більшу частину життя жаби проводять на суходолі, заходячи у водойми тільки на період розмноження.

Пуголовки часникової жаби найбільші серед наших безхвостих амфібій

( до 18,5 сантиметрів ).

Цьоголітки теж виростають досить великими й відразу вміють зариватися.


3.4 Рептилії (або плазуни).

Болотяна черепаха.


Черепах важко переплутати з іншими тваринами. Тільки вони мають панцир, що складається зі спинного та черевного щитів – відповідно карапакса та пластрона. Існує помилкова думка, що черепаха може виповзти зі свого панцира, а потім зробити собі новий. Це не так. Панцир зростається з хребтом тварини, і залишити його черепаха не може.

Болотяна черепаха має відносно невеликий ( до 25см завдовжки ) панцир, темного кольору, подекуди з дрібними жовтуватими цяточками та плямами. Такими самими плямочками всіяні й ті частини тіла, що виступають із панцира – голова, шия, лапи. Панцир має добре захищати черепаху від ворогів, адже інших способів захисту в неї практично немає. По суші черепахи рухаються, як відомо, дуже повільно, зубів не мають, а черепашаче м’ясо є ласим шматочком для хижаків.

Живе черепаха у стоячих водоймах ( болотах, ставках та озерах ) із мулистим дном. Полює та відпочиває вона у воді, час від часу підіймаючись на поверхню по ковток свіжого повітря. У воді болотяна черепаха – дуже граціозна та спритна тварина. Живиться комахами та їх личинками, іншими членистоногими, зрідка – земноводними, дуже рідко – рибою.

Черепахи досягають зрілості на 6 – 8-му році життя. Протягом року черепаха може тричі відкладати яйця. В одній кладці – 5-10 яєць завдовжки до 3см. Яйця відкладає на суші, у неглибокій ямці, яку самиця викопує задніми лапами. Маленькі черепашки, що виходять з яєць, виривають собі невеликі нірки, в яких і залишаються зимувати.

Тривалість життя у болотяних черепах може бути дуже великою: в окремих випадках вони жили в неволі 120 років, але середня тривалість не перевищує 25 – 35 років.


Вуж звичайний.


Це неотруйна змія. Довжина тіла – до 1,5м, частіше до 1м. Самиці більші за самців. Живиться жабами, рибою, ящірками, гризунами, рідше комахами. Витримує тривале голодування.

Звичайного вужа легко відрізнити від інших змій за двома світлими ( як правило, жовтими ) плямами, розташованими по боках голови. Зрідка, правда, трапляються особини без таких плям. Ще одна характерна ознака – чорна смуга посередині світлого живота.

Вуж живе у вологих місцях, переважно неподалік від води. Добре плаває, може довго знаходитися під водою. Яйця відкладає також у вологі схованки – під листя, в купи гною, нори гризунів, трухляві пні.

Вужі активні вдень, уночі ховаються у сховищах, якими можуть бути нори гризунів, купи каміння, копиці сіна тощо. Часто вужі оселяються поблизу людського житла. У народі до них ставляться прихильно:вважаються, що вужі допомагають боротися з гризунами. Правда, основною їжею є жаби, ропухи та їхні пуголовки, тому любов до вужів пов’язана, швидше за все, з тим, що вони легко приручаються, охоче беруть запропоновану їм їжу, добре почуваються в неволі.

Вуж має небагато способів захисту від ворогів, тому його охоче поїдають великі птахи та хижі ссавці. Якщо вужа спіймати, він намагається вкусити, але його укуси неглибокі і швидко загоюються. Більш ефективними способами захисту є рідина з надзвичайно неприємним запахом, яку вуж виділяє з клоаки. Іноді спійманий вуж удає з себе мертвого: розслабляє тіло, відкриває пащу і безсило звисає, висунувши язика.


3.5 Птахи.


Лелека.

Лелеки мають довгий прямий дзьоб, загострений на кінці. Голосові зв’язки у них відсутні, тому лелеки не мають голосу.

Білий лелека справді білого кольору, але кінці його крил чорні. Коли лелека складає крила, уся задня частина його здається чорною. Цим пояснюється друга його назва – чорногуз. Дзьоб та ноги у дорослого чорногуза червоні.

Гніздяться поблизу вологих лук, боліт та стоячих водойм. Гнізда влаштовують стріхах, на деревах поблизу осель, водонапірних баштах тощо. Гнізда лелек великі, самець і самиця будують їх разом. Трапляється, що під час побудови гнізда лелеки використовують прутики та головешки, що жевріють. Іноді це призводить до пожежі. Чим викликана така увага лелек до предметів, що жевріють – невідомо, але саме з цим пов’язане повір’я, що лелеки можуть підпалити оселю господаря, який зруйнував їхнє гніздо.

У кладці – від 1 до 7 яєць, частіше – 4-5. Іноді трапляється, що батьки викидають одне пташеня з гнізда. Хоча, з людської точки зору, це може здаватися жорстоким, у птахів інша логіка: це пташеня, мабуть, хворе або вражене паразитами і все одно не зможе вижити.

Живляться білі лелеки тваринною їжею: жабами, ящірками, комахами, рибою та дрібними ссавцями.

Лелеки - моногамні птахи, живуть парами. Зимують вони в Африці (на південь від Сахари) та в Азії (Індія, Пакистан, Індокитай тощо). Додому повертаються досить рано: у кінці березня – на початку квітня.

Взагалі, з лелеками пов’язано багато легенд: вони і щастя приносять тій оселі, де гніздяться, і дітей… Лелека – символ родинного добробуту, його вважали священним птахом. Лелек не можна було тривожити.

Журавель.

Великий перелітній птах. Маса – 4-7кг, розмах крил – понад 2 метри. Журавлі мають довгу шию, довгі ноги та короткий хвіст. Для них є характерним подовження трахеї, яка утворює кілька петель, що дозволяє журавлям видавати голосні звуки ( знамените курликання «кру-кру-кру» ).

Живиться птах ягодами, насінням, молодими пагонами, а також комахами, жабами, зміями та дрібними гризунами.

Журавлі – моногамні птахи, пари утворюють на все життя.

Повертаються вони до нас напровесні, коли ще не повністю зійшов сніг. Перед гніздуванням журавлі збираються зграями, влаштовують характерні «танці». Гніздяться на землі, на сухих місцях серед болота. Журавка відкладає 1 – 2 яйця.

У вересні - жовтні журавлі збираються у зграї і відлітають до інших країн. Летять журавлі у небесному просторі трикутником, або ключем ( 10 – 40 птахів на висоті 1 – 6км ), а їхнє приємне курликання чути подекуди за два і більше кілометрів. Зимують у Північній Африці, Західній та Південній Азії. Під час перельотів спостерігається по всій Україні. Занесений до Червоної книги України.

Характерний вигляд, цікава поведінка та гучний голос здавна привертали увагу людей. «Журавлями» називають споруди над криницями, «журавель» - один з найдавніших народних танців, з журавлями пов’язано багато народних прикмет.

За їхньою поведінкою передбачали погоду:

  • журавлі летять низько і швидко – скоро настане негода;

  • журавлі відлітають у вирій на великій висоті, неквапливі і стиха

курличуть – стоятиме тепла осінь;

  • журавлі летять високо – зима ще далеко, журавлі летять низько – зима вже близько;

  • рано журавлі на зиму відлітають – холодну зиму провіщають.

Сіра чапля.

Це великий птах. Має сіре забарвлення. Маса – до 2кг. Розмах крил – до 1м. На голові в неї чорний чубчик, над очима проходить чорна смуга. Ноги зеленкувато – сірі. Дзьоб трохи сплющений з боків і по краях має дрібні зубчики. Живиться безхребетними ( комахами та раками ), рибою, жабами, равликами, ящірками, зміями, гризунами.

Гніздяться сірі чаплі колоніями, іноді дуже великими, часто спільно з бакланами. Тримаються поблизу різних водойм зі стоячою або проточною водою; населяють заплавні ліси в долинах річок, мілководні озера із зарослими берегами, болота. Гнізда будують на деревах, у разі їх відсутності – у заростях очерету. Гнізда дірчасті, «неохайні», часто навіть можна побачити яйця, що знаходяться у гнізді.

Не бояться людей і часто зустрічається біля житла і на пасовищах.

У вересні вони відлітають до теплих країв. Зимують у Африці, на південь від Сахари, а також в Індії та Індокитаї. Додому в Україну повертаються рано – у березні.


Крижень.

Крижень – річкова качка. Маса – 0,8-2кг. Довжина – до 65см. Живиться водяними рослинами та безхребетними. Годується тільки на мілині, тобто там, де може дістати дна дзьобом. При цьому він перекидається догори ногами і якомога глибше занурюється у воду. Крижні непогано літають, злітаючи майже без розгону, добре пірнають і у разі небезпеки швидко бігають. Щоправда, по землі їм ходити не подобається, вони ходять неквапно, перевалюючись з боку на бік. Самці крижнів відрізняються від самиць забарвленням, причому самиці забарвлені скромніше. Крижень – перелітний птах, але деякі особини залишаються зимувати.

Подібний спосіб життя ведуть і інші різновиди птахів, які гніздяться в заростях очерету річки Чаплинка.

Лебеді.

Лебідь – кликун. Великий птах, його маса – до 13кг, довжина 1,5м. Має видовжене тіло, дуже довгу шию і середніх розмірів голову. Дзьоб довгий, майже повністю чорний. Коли кликун пливе, шию він тримає вертикально. Плаває неквапно, із почуттям власної гідності, але якщо йому загрожує небезпека, може пливти зі швидкістю доброго човна. На суходолі почувається невпевнено, тому намагається на нього не виходити. Літати вміє, але злітає довго, з розгоном, як літак. Це дуже обережний і водночас сильний птах. Намагається триматися подалі від берега, у малодоступних водоймах. Живиться водяними рослинами, дрібними водяними безхребетними.

Лебідь – шипун, на відміну від кликуна, має червоний дзьоб та S – подібну шию. За біологією він майже не відрізняється від кликуна.

Краса лебедів надихала людину на створення поетичних легенд. Наприклад, про лебедину вірність. Лебеді паруються на все життя. І це правда. Коли вмирає хтось із пари, то його подружжя залишається йому бути вірним.

Мабуть, кожен чув вислів « лебедина пісня ». Стосовно людини це означає: «останній шедевр майстра». Вважається, що лебідь перед смертю, прощаючись із життям, співає свою останню пісню – найкращу.

Це не зовсім так, але недалеко від істини. Щиро кажучи, співати як солов’ї лебеді не вміють. Але при останньому подиху лебедя повітря з шумом виходить із трахеї і лунає проникливий, жалісний стогін птаха. Це і є відома всім « лебедина пісня »…


Мурахи


( На берегах річки Чаплинки пошуковою експедицією «Ріднокрай» було знайдено 18 мурашиних родин / ділянка обстеження 500м / )


«Ось мурашина. Що в ній особливого? Однак мурашина – ідеальна дружина. Коли мурашина покохає, у неї виростають крила. Звичайно, крила виростають в усіх, хто закохується, а в мурашихи вони виростають у буквальному значенні цього слова. І тоді вона літає і кохає. А коли відлітає і від любить, вона спускається на землю і сама відламує собі крила, щоб уже ніколи не кохали.» Ф. Кривін


Це найбільша за кількістю видів родина серед комах. Усі мурашки є суспільними комахами – одинаків серед них немає. В Україні мурашок багато. Найпоширенішими є руді лісові мурахи (утворюють великі мурашники в лісі), криваво-червона та темно-бура мурахи (перший вид викрадає личинок другого і використовує мурашок, що з них вийдуть, як «рабів»), мурашка-деревоточець (найбільша з наших мурашок), чорна садова мурашка (найпоширеніша), фараонова мураха (мешкає в оселях людини) та деякі інші.

Утворення нового мурашника починається з крилатих особин, які раз чи два на рік з’являються у гнізді. Це самці та самиці. Вони залишають батьківське гніздо і вирушають на «шлюбну прогулянку». Ця прогулянка в їхньому житті перша й остання: самці швидко гинуть, а самиці самі відламують собі крила і назавжди йдуть під землю. Там вони займаються тільки одним: відкладають яйця. Усю роботу беруть на себе робочі особини, які виходять з відкладених яєць (звичайно після стадії личинки).

Але це, так би мовити, «чесний» спосіб створення гнізда. Серед мурах, які вважаються зразком працьовитості й навіть «принциповості» (згадаймо хоча б відому байку Крилова), досить поширений так званий соціальний паразитизм. Суть його полягає в тому, що самиця одного виду проникає у гніздо іншого, вбиває його «царицю» і починає відкладати свої яйця. А робочі особини, немов не помічають підміни, обслуговують її і піклуються про її личинок, як про власних. Звичайно, за рік-два гніздо повністю переходить до загарбників. Така поведінка характерна, наприклад, для відомої всім рудої мурахи, яка захоплює гнізда бурої лісової комахи.

Поряд з паразитизмом у мурах існує ще один, аморальний з точки зору людини, тип взаємодії – рабовласництво. При цьому мурахи одного виду викрадають лялечок іншого. Із цих лялечок згодом виходять робочі особини, яких «завойовники» використовують як «рабів».

Чим живляться мурахи? Різні види їдять і різну їжу, але в основному це їжа двох типів: білкова (інші комахи або рештки) та вуглеводиста – виділення попелиць. Попелиці, які паразитують на рослинах, роблять у стеблі рослини отвір і устромляють свій хоботок просто у провідну тканину, якою іде сік, що містить багато вуглеводів. Надлишки цього соку вони виводять назовні. А мурахи й раді: вони «доять» попелиць, немов корів, злизуючи їхні виділення. Крім того, мурахи ними ще й опікуються: охороняють від ворогів, переносять на найкращі рослини, на зиму забирають самок у мурашники. Цим вони, звісно, сприяють розмноженню й розповсюдженню шкідливих попелиць, але така шкода набагато менша від тієї користі, яку дають мурахи, полюючи на інших шкідливих комах.

Кожна мураха в мурашнику має свій «фах». Усі виконують певні обов’язки: одні шукають їжу поблизу мурашника, другі цю їжу тягнуть «додому». Треті стежать за мурашником – будують його, відновлюють завалені ходи, чистять. Четверті «пасуть» попелиць. П’яті захищають сім’ю від ворогів. Шості піклуються про «молодь» - личинок та лялечок. Сьомі доглядають за маткою… Кожна особина, яка працює, має право на їжу. Але де ж її візьмуть, наприклад, ті, хто стежить за мурашником? Виявляється, коли мураха щось з’їдає, вона не перетравлює їжу повністю, а, зустрівшись з іншою мурахою, відригує неперетравлені рештки, і так далі по черзі. Таким чином, кожна мураха отримує свою частку їжі. Цей «мало апетитний», з іншої точки зору, спосіб передавання їжі (до речі, він має спеціальну наукову назву – трофалаксис) відіграє ще одну дуже важливу роль: разом з їжею передаються феромони, тобто забезпечується цілісність сім’ї.

Описаний спосіб життя мурашника та справедливий розподіл їжі має істотний недолік: з’являється багато дармоїдів. Це насамперед жуки: ломехуза і жовтий безочник. ( Досить цікавий спосіб життя веде ломехуза. Цей жук постійно живе і розмножується у мурашниках. Мурахи годують ломехуз та їхніх личинок. За що ж цьому жуку така честь? За те, що на черевці він має волоски, які виділяють рідину, що приваблює мурах. Мурахи злизують її. Жуки ж ніякої вдячності мурахам за це не виявляють, навіть поїдають їхніх личинок. А мурахам і байдуже: за цю чудову рідину вони ладні терпіти й не таке.

Подібно до ломехузи влаштувався і жовтий безочник. Він живе у гніздах жовтих мурах. Це невеликий (лише до 2,5мм завдовжки) жук. Він не має очей, про що свідчить його назва. Цей жук, як і ломехуза, виділяє привабливу для мурах рідину. За такий «делікатес» (або, радше, наркотик) мурахи годують його з рота в рот. Самостійно-бо він їсти не може.)

Господарське значення мурах не зовсім з’ясоване. З одного боку, вони підтримують шкідливих попелиць, з іншого боку – знищують шкідливих комах. Крім того, злизуючи виділення попелиць, вони запобігають розвитку на цих виділеннях шкідливих для рослин мікроорганізмів. Мурах залюбки поїдають деякі птахи та тварини. Взагалі лісових мурах вважають корисними тваринами. Але серед мурах є й шкідливі види. З-поміж них слід насамперед назвати фараонову мураху. Мурах цього виду знайшли дослідники у гробницях єгипетських фараонів, за що Лінней і дав їм таку назву. Це дуже теплолюбні тварини, які в дикому стані поширені лише в теплих країнах. Але вони вподобали людські оселі, і разом із людиною поширилися по всьому світу. Великої шкоди фараонові мурахи завдають рідко. Та їх присутність в оселі все ж таки мало кого порадує. До того ж їх важко вивести.

5. Рослинний світ річки Чаплинки.

Любочки осінні

Любочки осінні – багаторічна рослина. По формі листків та суцвіття-кошиків любочки подібні до кульбаби. Коріння стержневе. Стебло (10-15см висоти) галузкове, з дрібними листочками та декількома кошиками на відміну від кульбаби, безгалузкове стебло якого несе одне крупне суцвіття.

Рослина іноді покрита ріденькими волосинками. Прикореневі листки утворюють розетку. Рослина з молочним соком.

Любочки цвітуть з червня до листопаду. Квітки в кошиках жовті, язичкові. Плід-сім’янка має летючки. Вночі, а також в негоду кошики з сім’янками змикаються, в суху погоду – розкриваються. І сім’янки легко здуваються вітром. Під час удару або поштовху чубок відпадає, і насіння попадає на землю.

Любочки осінні – цінний пізній медонос.


Звіробій дірявий.

Звіробій дірявий – багаторічна рослина.

Стебло (40-80см висоти) пряме, двогранне, у верхній частині гіллясте. Листки сидячі, супротивні з просвічуючими наскрізь точками – міжклітинними запонами, заповненими маслом, звідси і назва – дірявий.

Цвіте звіробій у червні – вересні. Золотисто-жовті квітки зібрані у щітковидну мітлу. Квітка має численні відхідні від маточки тичинки, нитки яких згруповані в три пучка. Пелюстків і чашолистків по п’ять. Нектару в квітках немає, комахи збирають пилок. Якщо не трапляється перехресного запилення, відбувається самозапилення. Коробочка довгаста, розкривається лише в суху погоду. Насіння дрібне, коричневе. Траву і квіти заварюють і п’ють як чай, а також при простудних захворюваннях (Але це робити обережно! Порадьтеся з лікарем!).

Звіробій збирають під час цвітіння і одержують з нього червоний та жовтий барвники для шерсті.

Всі частини рослини містять в собі дубильні речовини.


Цикорій звичайний.

Цикорій звичайний – багаторічна рослина.

Стебло (50-80см висоти) жорстке, волосисте, гіллясте. Стрижневе коріння входить глибоко в землю. Рослина з молочним соком. Прикореневі листки виїмчасто-роздільні, стеблові – дрібні, ланцетні.

Цвіте цикорій з липня до жовтня. Суцвіття-кошики одиночні або скупчені, розволожені зверху на стеблі та бокових пагінцях, а також у пазухах листків. Лазурово-голубі квітки, вдвоє більші від обгортки, тільки язичкові. Після опівдня і в негоду кошики закриваються. Плід-сім’янка з короткою коронкою зверху.

Цикорій вирощують як однолітню рослину для збирання коріння. Піджарені і потовчені коріння вживають як домішка до кави.

Цикорій звичайний – добра медоносна рослина.


Ромашка.

Ромашка - однорічна або дворічна рослина, висотою 20-100см.

Перистороздільні листки ромашки гарно пропускають світло до нижче ростучих листків і тому в розмірах верхніх і нижніх листків немає великої різниці.

Суцвіття-кошик з розпростертими краєвими язичковими квітками до трьох з половиною сантиметрів в діаметрі. Внутрішні квіти трубчасті, жовті, а крайові – язичкові, білі. Цвіте ромашка з квітня до кінця жовтня.

Плід-сім’янка без чубка, тригранний з коронкою зверху. Кожна рослина здібна дать на рік до 54 000 насінин, які зберігають схожість до 6 років.

Настій ромашки застосовується проти тлі, мідяниці та плодожерки.

Глуха кропива біла.

Глуха кропива біла – багаторічна рослина.

Назва – «глуха кропива» показує на схожість листків цієї рослини з листками пекучої кропиви.

Рослина вкрита волосинками. На чотиригранному порожнистому стеблу (30-60см висоти) навхрест розволожені супротивні листки, не затемнюючи одне одного.

Глуха кропива цвіте до кінця жовтня. Квіти зібрані в густі пазушні кільця. Віночок білий, зрослопелюстковий. Він має ніби дві губи, звідси і назва – губоцвіті (родина губоцвіті).

Якщо викопати рослину із землі, можна побачите гіллясте кореневище з численними бруньками. Надземні пагони, виростаючи з бруньок, утворюють суцільні зарослі і витісняють інші рослини.

Глуха кропива – непоганий медонос, але нектар, що знаходиться глибоко в трубочці віночка, можуть дістати лише джмелі, які проводять перехресне запилення.

У народній медицині віночки глухої кропиви застосовують при хворобах дихальних шляхів.


Жовтець довголистий.

Жовтець довголистий – багаторічна вологолюбива рослина.

Стебло (50-100см висоти) порожнисте, малогалузкове. Легко розростається завдяки підземному кореневищу. Листя цілісне, вузьке. Починає цвісти в першій половині липня і цвіте до кінця серпня. Квіти п’ятичленні до чотирьох сантиметрів в діаметрі. Пелюстки яскраво-жовті з нектарником в основі. Численні тичинки і маточки розволожені спіраллю на випуклому квітколожі.

Після запилення із кожної зав’язі утворюється нерозкриваючий плід-горіх з крючкуватим носиком.

Всі жовтці отруйні (викликають роз’ятрювання шкіри), але в сіні втрачають свої отруйні властивості.


Плетуха парканна.

Плетуха парканна – багаторічна рослина.

Довгі трьохметрові стебла, обвиваючись навколо тросика і гілок чагарника, виносять свої листки та квіти до світла. Листки черешкові, чергові.

Одиночні квіти розволожені в пазухах листків на довгих квітоніжках. Чашечка одягнена двома крупними приквітковими листками. Віночок білий, трубчастий, зрослий із п’яти пелюсток. Цвіте з червня до жовтня. Плід – чотиринасінна коробочка. Кореневище довге, гіллясте, повзуче.


Слабник водяний.

Слабник водяний – багаторічна рослина.

Вся рослина у верхній частині опушена. Стебло (20-70см висоти) піднімаюче. Верхні листки сидячі, нижні на коротких черешках. Лежаче стебло може укорінятись.

Цвіте слабник з червня до жовтня. Білі пелюстки в півтора-два раза довші від чашечки, майже до основи двороздільні. Плід – коробочка, він довший трохи довший від чашечки. Округло-бруньковидне насіння покрите дрібними ключечками. Під час дозрівання квітоніжки відхиляються вниз, плід з п’ятьма зубчиками зверху відкривається, і насіння висипається.


Редька дика.

Редька дика – однолітня рослина.

Нижня частина стебла (20-70см висоти) і всі листки покриті жорсткими волосинками. Нижні прикореневі листки ліроподібні. Цвіте з травня до осені. У квітці чотири жовті пелюстки, розволожені навхрест – звідси назва родини. Плід – стручок, перетягнутий між насінинами, при дозріванні розпадається на однонасінні членики. Насіння зберігає схожість на протязі ряда років. Одна рослина дає до 12 000 насінин.

У насінні міститься до 35% масла, яке використовується в миловарному виробництві і як мастильний матеріал.


Герань лугова.

Герань лугова – багаторічна рослина.

Рослина волосиста. На нижній частині стебла волосинки направлені вниз, зверху вони виділяють липку речовину, що заважає комахам добиратися до нектару та пилка. Стебла (25-100см висоти) численні або одиночні, розгалужені. Листки з прилистками супротивні, черешкові, п’яти-семи-роздільні.

Квіти крупні, голобувато-лілові, широкорозкриті. Цвіте з другої половини червня до кінця серпня. Плід по зовнішньому вигляду нагадує дзьоб журавля. Звідси народна назва герані – журавельник. Коли плоди дозрівають, плодолистки відкриваються біля основи і з силою закручуються вгору, але не відриваються зовсім, завдяки чого відбувається сильний поштовх, і дрібні плямисті насінини викидаються назовні.

Герань лугова – добрий медонос.

Рогіз.

Листки схожі на стрічки. Квіти зібрані в качалочки. Пух з качалок використовують як пакувальний матеріал, використовують для виготовлення фетру. А також використовують для виготовлення паперу.


Очерет.

Молодий очерет їсть худоба, з дозрілих виготовляють папір, картон, плетуть кошики, а з волоті роблять віники. Коріння цих рослин перемелюють на кормове борошно, годують тварин.

Ряска.

Дрібненькі листочки плавають по воді, взимку опускаються на дно, навесні спливає, швидко розростається. Тварини водойми ховаються в ній. Це – вітамінний корм.

Верба.

Загальний опис.

Деревні види мають товсті, нерівні стовбури, вкриті грубою тріщинуватою кіркою. Крони широкі, шатроподібні, у деяких видів майже пірамідальні. Пагони видовжені і вкорочені, кора на них гладенька або зморшкувата. Бруньки поодинокі, вкриті однією лусочкою у вигляді ковпачка. Листки черешкові, чергові. Листкові пластинки цілісні, інколи лопатеві; від лінійних до майже округлих, цілокраї або пилчасті. Листки з більш-менш розвиненими прилистками, які інколи швидко обпадають. Квітки одностатеві, зібрані в сережки, рослини дводомні. Зацвітають до розпускання листків, одночасно з ними або після повного облистнення. Кожна квітка сидить у пазусі цілокрайої, більш-менш волосистої приквіткової луски. Оцвітина дуже редукована і представлена одним-двома нектарниками. Жіночі квітки мають одну маточку, зав'язь сидяча або на довгій (довшій за нектарник) чи короткій ніжці (коротшій за нектарник); стовпчик один, коротший або довший від зав'язі, приймочок дві, звичайно дволопатевих або двороздільних. Чоловічі квітки мають 2, рідко 1-3 або 5-12 тичинок, вільні або зрослися основами. Плід одногнізда коробочка, насінина волосиста. Верби поширені по всій Україні, крім високогір'я Карпат і Криму.

Верба біла. Верба ламка. Верба попеляста. Верба козяча. Верба вушката. Верба три тичинкова. Верба пурпурова. Верба прутовидна.

Практичне використання.

Танідоносні, деревинні, плетивні, волокнисті, фарбувальні, медоносні, лікарські, декоративні, фітомеліоративні і кормові рослини. Всі види верба — добрі танідоносні рослини. Вміст танідів у корі верби коливається від 5 до 15 % . Кора верб попелястої, козячої, тритичинкової, білої, ламкої, вушкатої, прутовидної є одним із джерел одержання найкращого дубильного екстракту, який служить стандартом при оцінці дубильних екстрактів світового ринку. Особливо цінною танідоносною рослиною є верба козяча. Слід відзначити також вербу попелясту; її запашна кора йде на дублення дрібних шкур для рукавичок, сап'яну тощо. Причому шкіра набуває запаху кори.

Деякі види верб дають непогану деревину. У верби білої вона м'яка, легка, в'язка, гнучка, проте малостійка і невисокої міцності. Деревина верби білої використовується у будівництві, на виготовлення човнів, ночов, дуг, лопат, гілки йдуть на плетіння огорожі. Властивості деревини верби ламкої та її застосування такі самі, як і верби білої. Деревина усіх видів верб, кора яких іде на виготовлення дубильних екстрактів, може бути використана для целюлозно-паперової промисловості. Найціннішу деревину як сировину для целюлозно-паперової промисловості мають верби біла й козяча.

Деякі види верб дають доброякісний матеріал для тонкого плетива. Кращими з них є верби прутовидна, пурпурова і тритичинкова. Верба прутовидна одна серед кращих верб, що використовуються для плетіння тонких виробів, для вистругування стрічок. Її прут добре колеться. Недоліком прута є здатність утворювати тріщини при тривалому зберіганні. В’язкість прута дуже висока. З кори верби після біологічного вимочування одержують волокно, придатне для виготовлення мотузок та мішковини. Верба пурпурова має тонкі, гнучкі, прямі, гладенькі й блискучі прути. Використовується для тонкого плетива у нерозщепленому вигляді. Очищений після варіння прут швидко темніє і набуває кольору непофарбованої шкіри, він добре і міцно фарбується в різні кольори, добре лакується і навіть полірується. Із кори виділяють волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. Прут з верби тритичинкової тонкий, гнучкий, щільний, в'язкий, білого кольору, широко використовується в необкорованому вигляді для виготовлення рибальських снастей, а в обкорованому — кошиків. З кори одержують волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. Кора, знята з однорічних пагонів верби попелястої та тритичинкової, є гарним підв'язувальним матеріалом при окуліруванні, бо стрічки з неї широкі, еластичні, добре облягають ранки, разом з тим не в'їдаються у стовбур підщепи. Перед використанням їх зволожують. З кори верби білої роблять канати. З кори верби білої одержують червонувато-коричневу верби козячої — чорну, коричневу, жовту та червону фарби, а з листків тритичинкової — жовту фарбу для тканин.

Бджільництво.

Верби мають велику цінність для бджільництва, бо рано навесні зразу ж після виставляння вуликів дають нектар і пилок, які сприяють росту розплоду і, отже, зміцненню сили бджолиної сім'ї. Верби цінні ще й тим, що різні види цвітуть неодночасно і період цвітіння їх розтягується на тривалий період. Особливу цінність для бджільництва являють верби козяча, вушката, попеляста й біла. Верби ламка, прутовидна, пурпурова і тритичинкова теж гарні весняні медоноси і пилконоси, але мають менше значення, ніж попередні види. Особливої уваги заслуговує верба козяча. Бджоли збирають з неї нектар, пилок, клей. За період цвітіння (шість днів) кожна бджолина сім'я може зібрати з неї до 13,5 кг меду. Медопродуктивність її до 150 кг на 1 га. Вона цінна ще й тим, що створює взяток щороку.

Звичайна форма верби білої відвідується бджолами інтенсивно (медопродуктивність до 100 кг з 1 га), а плакуча зовсім не відвідується. 3 верби білої сильні сім'ї збирають 10-15 кг меду. За даними Української дослідної станції бджільництва, щоб отримати товарний мед з верб, необхідно мати сильні бджолині сім'ї, нарощуючи їх з літа попереднього року, а також великі запаси кормів у вуликах. На вербах виділяють падь різні види попелиць і афрофора вербова. Бджоли збирають в хмарну погоду до 2 кг падевого меду в день. У народній медицині використовують кору верби білої, ламкої, козячої, попелястої і тритичинкової як протигарячковий, в'яжучий, жарознижуючий, потогінний і протиревматичний засіб, для лікування ран, наривів, при випаданні волосся, для полоскання при запаленні слизових оболонок, як знезаражуючий засіб тощо. Верби біла, козяча, ламка і попеляста використовують для озеленення, а верби білу і ламку ще й як фітомеліоративні породи для залісення берегів водойм та річок.

Усі види верби являють деяку цінність як корм для тварин. Листки й молоді пагони більшості її видів добре поїдаються дрібною рогатою худобою, особливо козами. Велика рогата худоба також добре або задовільно поїдає гілки і листя верб. Вважають, що саліцин, який міститься в листках і корі, діє сприятливо на здоров'я тварин. Листки верби Містять протеїн (20-29 %), клітковину (7-25 %), жир (2,б-8,5 %).

Збирання, переробка та зберігання.

Заготовляють кору для одержання дубильних екстрактів, починаючи з осені, а з верби тригичинкової з перших чисел серпня, коли в корі міститься найбільше танідів. Заготовляють її і взимку. Для одержання кори 2-6-річні дерева й гілки верби зрізують і засипають землею. Навесні кладуть їх у воду, після чого вона легко знімається. Зібрану кору висушують під навісами або в приміщеннях з гарною вентиляцією. З внутрішнього боку кора не повинна мати деревини. Відносна вологість кори більше 16 %, вміст танідів — не менше 7 %. У період з 1 жовтня по 1 травня допускається постачання її з відносною вологістю не більше 22 % . Вона не повинна мати гнилі, червоточин і глибокої цвілі. Суха поверхнева цвіль, що легко зчищається, допускається. Зовнішній бік кори повинен бути гладеньким, поздовжньо-жолобчастим або шорстким, сірого, сірувато-зеленою і бурого кольору, а внутрішній бік — гладенький, чистий, без залишків деревини, ясно-солом'яного, ясно-рожевого, ясно-коричневого кольору. Облік сировини ведеться в тоннах, перерахованих на вагу при відносній вологості кори 16 %.

Для лікарських цілей кору верби збирають рано навесні до цвітіння і розпускання листків, коли вона добре знімається. На молодих гілках через 25-30 см роблять кільцеподібні надрізи кори, які з'єднують одним-двома поздовжніми надрізами; при цьому трубочки чи напівтрубочки кори легко знімаються. Після зняття кору негайно сушать на папері або тканині, розклавши в один шар, не вкладаючи трубочку в трубочку. Сушать під навісом чи на горищі під залізним дахом з гарною вентиляцією. Добре висушена кора повинна ламатися з тріском, а не гнутися. В зібраному матеріалі не повинно бути ніяких домішок. Для виробництва плетених меблів заготовляють вербові прути, очищені від кори, з діаметром у прикореневому зрізі до 10 мм; палки круглі, очищені від кори діаметром у прикореневому зрізі від 11 до 40 мм.

Для виробництва плетених виробів (кошиків; господарчих, для квітів, фруктів, для речей домашнього вжитку; жіночих сумочок) заготовляють очищені від кори вербові прути з діаметром у прикореневому зрізі до 20 мм. Заготівлю провадять в осінньо-зимовий період. Для виробів використовують однорічний прут, який повинен бути прямим, гнучким, без сучків і пошкоджень. Щоб зняти кору, розсортований прут зв'язують у пучки і ставлять у басейн з водою, щоб викликати сокорух, при якому кора легко знімається. В спеціальних майстернях перед зняттям кори прут варять у казанах або пропускають через гарячу водяну пару. Варений прут з часом набуває рожевувато-коричневого забарвлення від дубильних і барвних речовин, що містяться в корі. Відбілюють його парами сірчаної кислоти або хлором.

^ Верба - один з український народних символів. Оспівана в ряді художніх творів, народних піснях, казках.

6. « Природа і людина – одне ціле! ».

Збереження рідного краю.


Моя рідна річенько!

Ти ж була колись глибока,

Швидкоплинна, світлоока.

Чом ти стала каламутна?

Чом хлюпочуть хвилі смутно?


Вже течеш між болотами,

Заросла очеретами.

Зникла риба, навіть раки

Поховались в небораки.


Ой ти, річко синьоока,

Ти ж була колись глибока.

І сумуєм ми з тобою

Під плакучою вербою…


Час невпинно біжить вперед. Наше життя, як марафон: немає часу зупинитись, поглянути на день, який минув. Замислитись: чому околиці сіл збідніли на лелечі гнізда, замулилися на видноколах живі джерела, поріділи солов’їні переспіви, чому сьогодні рідко почуєш жайворонка? А може в цьому є провина кожного з нас? Звідки виростає, неначе чортополох, наша байдужість? Де шукати порятунку?

Влаштовуючи собі благоустрій, людина свідомо знищує природу навколо себе, руйнує чиєсь життя. Байдуже, що пташці не буде де звити гнізда, що вода в озері стала мертвою, а річка, яка дарувала в літню спеку прохолоду, висохла, і тепер це звалище для сміття.

  1   2




Похожие:

С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconІнформації про неї, оцінка пошуково-дослідницької, краєзнавчої роботи, виявлення та пропаганда цікавих туристсько-краєзнавчих маршрутів у різних куточках України, об’єктів для екскурсійного відвідування тощо
Черкаський обласний центр еколого-натуралістичної творчості, мала академія наук учнівської молоді
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconПлан проведення роботи Знайомство. Вправа «Три імені»
Учасники називають три варіанти свого імені ( як звуть дома, як звуть на роботі, як звуть близькі друзі) І обирають той, який їм...
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconНаказ №35 Про проведення обласного конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт обдарованої учнівської молоді у 2011 році
України, створення умов для формування інтелектуального потенціалу нації, виявлення та підтримки обдарованої учнівської молоді, залучення...
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconУчасники ІІІ обласного етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад

С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconПлан виховної роботи на 2012-2013 н р. класу Класний керівник зміст аналіз виховної роботи за минулий рік
Календарне планування виховної роботи з учнями, які знаходяться на індивідуальному навчанні
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconНаказ №1 89 с. Володимирівка Про організацію методичної роботи з педагогічними кадрами у 2012/2013 н р
«Формування потреби, умінь і навичок самостійної роботи учнів у навчально – виховному процесі – одна з важливих умов розвитку творчої...
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconПлан роботи засідань шкільної комісії привовчанської загальноосвітньої школи І ііі ступенів на 2011/2012 н р
Аналіз роботи за минулий навчальний рік. Визначення основних напрямків методичної та виховної роботи на новий навчальний рік. Новини...
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconНаказ №173 Про проведення моніторингу ефективності науково методичної роботи
Відповідно до плану роботи школи на 2011 / 2012 навчальний рік та з метою вивчення ефективності науково – методичної роботи для професійного...
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconНавчальна література 0 загальний відділ
Шейко, В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : підручник / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. – 3-є вид., стер....
С. Чаплинка Учасники пошуково – дослідницької роботи iconПлан роботи опорної школи із зарубіжної літератури
Використання і впровадження досвіду роботи та підвищення рівня організації навчально-виховного процесу
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©lib2.podelise.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы